Урочисте відкриття меморіальних табличок у пам'ять про колишніх випускників закладу, загиблих на російсько-українській війні воїнів Андрія Рудіна, Віталія Рабчуна, Богдана Гончара.

Сьогодні, 01 жовтня 2024 року – у День захисників і захисниць України, у селі Волошки нашої громади відбулася важлива подія – відкриття на будівлі місцевої гімназії меморіальних табличок у пам'ять про колишніх випускників закладу, загиблих на російсько-українській війні воїнів Андрія Рудіна, Віталія Рабчуна, Богдана Гончара.

Урочисте відкриття відбулося за участі рідних полеглих захисників, сільського голови Віталія Кашика, секретаря сільської ради Павла Кухти, начальника управління гуманітарної сфери Лілії Осіпчук, директора Волошківської гімназії Віктора Дручика, представників духовенства, педагогічного колективу, місцевих жителів. У рамках відкриття, пам’ятні дошки були освячені священниками Православної церкви України.

Рудін Андрій Валентинович (14.03.1981 – 21.03.1922) загинув у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Михайло-Ларине на Миколаївщині. Коли у 2014 році на Схід України посягнули російські окупанти, Андрій добровільно пішов у військо і мужньо боронив рідну землю від ворога. А коли весною 2022 року російська агресія охопилу усю Україну, сержант Андрій Рудін був в числі перших, хто став на захист держави. У захисника залишилася матір - Тетяна Петрівна та сестра Вікторія.

Вчителька Андрія Вікторія Кібич у своєму виступі пригадала, яким він був у школі: «Андрій був скромним хлопчиною. Сором’язливим. І цю сором’язливість, здавалося, намагався сховати за ледь помітною посмішкою. Він завжди усміхався. Був розумним, добре вчився. А ще, у нього було дуже загострене почуття справедливості. Так мусили виховати його у сім’ї: відверто казати правду, не кривити душею, і взагалі, поводитися порядно».

Рабчун Віталій Анатолійович (28.03.1997 – 12.11.2023) поліг, виконуючи обов’язок щодо захисту Батьківщини, під час штурмових дій, у районі н.п. Першотравневе Харківської області. Радіотелефоніст розвідувального відділення, старший солдат Віталій Рабчун був призваний до війська у листопаді 2022 року. Останній бойовий вихід Віталія був дуже небезпечним, тож військовий знав, на що іде, але до останнього подиху залишився вірним присязі і народу України. Окрім того, за словами товаришів по службі, які прибули провести Віталія в останню земну дорогу, військовий прикрив собою побратимів, чим зберіг життя багатьом, пожертвувавши своїм. У військового залишилися батьки – Олена Михайлівна та Анатолій Петрович, сестра Ірина та брат Андрій.

Перша вчителька Віталія Олена Абрамчук зі сльозами на очах пригадала останню зустріч із військовим, коли він завітав у рідну школу, перебуваючи у відпустці: «Через 12 днів нашого учня не стало…Його вбила росія… Навіки 26». Також поділилася спогадами про нього у шкільні роки: «Добрий, чуйний, товариський, завжди готовий прийти на допомогу - написано у характеристиці. І я не помилилася. Адже коли під час виконання бойового завдання хлопці не побачили, що ворог зайшов між позиції наших бійців, Віталік без роздумів прийняв удар ворога на себе. Молодий хлопець свідомо пішов на смерть, щоб дати можливість відбити атаку ворога та вберегти життя своїм побратимам».

Гончар Богдан Вікторович (09.07.1989 - 19.08.2024) загинув в районі населеного пункту Шептухівка Курської області Російської Федерації при виконанні бойового завдання. Звичне життя змінив на життя військового цьогоріч: призваний на військову службу по мобілізації на початку січня 2024 року. З честю і гідністю прийняв цей виклик. Сміливо і відважно захищав свій дім, родину та свій народ. У Богдана залишилися матір - Алла Миколаївна, батько Віктор Степанович, сестра Катерина, син Денис.

Колишній класний керівник Богдана Галина Войтюк пригадала час школярства полеглого захисника «Це людина, яку зараз без пафосу можна назвати Героєм. У мене в пам’яті він залишиться хлопцем з допитливими очима, з посмішкою на обличчі. Був розумним, скромним, вихованим, відповідальним учнем. Дівчатка-однокласниці завжди були оточені його увагою, а для хлопців він був вірним другом. Надійним , завжди готовим прийти на допомогу будь-кому. Мені здається, що він навіть не вмів ображатися, бо сам ніколи нікого не ображав».

Спогадами про полеглих захисників-односельчан поділився також Віталій Кашик, адже добре знав кожного із них, і, за його словами, за учаті хлопців було зроблено немало хороших справ для рідного села.

- Віримо, що цей пам’ятний знак буде нагадувати всім поколінням про героїзм наших захисників у боротьбі за суверенітет та територіальну цілісність України, - звернувся до присутніх сільський голова . - Низький уклін Героям, які віддали своє життя за свободу та незалежність нашої держави. Ми в неоплатному боргу перед їхніми рідними. Вічна пам’ять та шана! Слава Україні! Героям Слава!

Такими вони були, наші воїни - такими залишиться навіки. Меморіальні дошки щодня нагадуватимуть кожному, що зображені на них військові поклали життя, аби ми жили в мирній і вільній, квітучій Україні. Дякуємо їм за це і будьмо гідними їх подвигу!